Коли CD Projekt RED невпинно повторювали, що «Ілюзія свободи» буде найбільшим і найкращим доповненням в історії цієї студії, їм дуже хотілося вірити, але не виходило… через саму Cyberpunk 2077, де теж було багато хайпу й обіцянок, а фінальний результат виявився надто вже від них далеким.

Та цього разу розробники не збрехали. Хіба що трохи недоговорили, бо «Ілюзія свободи» — це не шпигунський трилер. Це дещо набагато більше.

Події доповнення розгортаються десь після чверті основної пригоди. Щойно Ві закінчить свої справи з «Вудуїстами» в Пацифіці, то отримає дзвінок від таємничої Соловії, яка попросить вирушити в найнебезпечніший район Найт-Сіті й урятувати президентку Нових Сполучених Штатів Америки. Ціна питання — можливість вижити (й отримати нову кінцівку для основної гри).

Зверніть увагу: якщо вам все ж не хочеться перегравати Cyberpunk 2077 зі самого початку, тепер у вас буде змога почати нову гру відразу з «Ілюзії свободи». Тоді ви отримаєте персонажа 15 рівня з «оптимальним» білдом і змогу перерозподілити одиниці властивостей і здібностей.

Перші кілька годин — це буквально аналог «Утечі з Нью-Йорка» Джона Карпентера, відтворений в іншому антуражі. Нам швидко дають зрозуміти й відчути, що Псарня — це такий собі анклав у Найт-Сіті, а не повноцінна частина міста. Ми тут чужі. Довкола одні вороги. Наше єдине завдання — вижити.

Пробираючись темними вуличками Псарні й уникаючи патрулів «Баргеста» (збройного формування, через яке район і здобув таку назву) ловиш себе на думці, що навіть якби й решта доповнення була в такому ж дусі, цього вже було б цілком достатньо.

 Але ні — щойно ми звикаємо до одних реалій і навіть погоджуємося тимчасово попрацювати на державні структури (можна навіть скласти присягу й подивитися на реакцію Джонні), ситуація змінює хід, і ось тут уже починається справжній шпигунський трилер, де нас чекають набір команди (зіркою якої стане Соломон Рід у виконанні Ідріса Ельби), розвідка, ретельне планування, операції під прикриттям і маскування в стилі «Місії неможливої».

Але й тут «Ілюзія свободи» знаходить, куди стрибати вище. Мало того, що під кінець розгортається справді кіберпанківська історія (якої, за іронією, так бракувало в основній грі), так ще останні години гри можуть радикально відрізнятися залежно від наших рішень.

«Ілюзія свободи» — ідеальна назва для цієї історії, бо цю тему обігрує буквально кожен ключовий персонаж. Президентка Маєрс може скільки завгодно нехтувати законами задля державних (і своїх) інтересів, але все одно залишається заручницею держапарату. Полковник Курт Гансен хоч і одноосібно владарює в Псарні, задля визнання за межами свого району все одно мусить грати за чужими правилами. Колишня спецагентка Алекс могла вже купу разів звалити в якусь нормально місцину, але все ж роками живе тут без свого обличчя й імені, бо біль минулого все ж сильніший за мрії про майбутнє. Соломон Рід — понівечений і зраджений своєю країною, але все одно вірний їй до останнього подиху, бо просто не може інакше. Ну і Ві з Джонні — наче й нічим нікому не зобов’яні, але все одно піймані в павутину чужої брехні. Бо куди не кинеш оком стомленим, кругом брехуни, маніпулятори й мудаки.

Кампанія «Ілюзія свободи» подарує вам 10-15 годин карколомних пригод, але якщо цього виявиться замало, то в комплекті йдуть ще 17 нових побічних квестів і контрактів, де нам випаде допомагати місцевому боксеру, рятувати відому виробницю еротичного контенту, подбати про двох поліцаїв Найт-Сіті, яких занесло до Псарні тощо. Побічки виявилися доволі пристойними і недалеко відстали від тих кількох справді крутих завдань Cyberpunk 2077. А от контракти зробили неабиякий крок уперед — за мірками базової гри вони тягнуть на повноцінні сайд-квести, бо тепер тут є не просто якесь обрамлення для нашого проникнення на певну локацію, а повноцінні міні-сюжети з поворотами, виборами і навіть бос-файтами.

На додачу до цього, нам запропонували два нових типи «нескінченних» завдань — доставку транспорту для місцевого автодилера і скиди цінних припасів для «Баргеста». Ці завдання, крім додаткової генерації грошей і досвіду для Ві, також ненав’язливо шоукейсять деякі нововведення Оновлення 2.0 для основної гри, яке вийде завтра.

Автодоставка мало того, що мимоволі змусить вас обкатати чимало різного транспорту (наприклад, я при першому проходженні основної гри їздив лише на мотоциклі Джекі, якщо мене тільки по квесту не саджали в щось інше), так ще й дасть оцінити систему транспортних боїв, бо деякі доставки передбачають погоню. Що приємно, вам не обов’язково розстрілювати ворогів на ходу власноруч — якщо ви тяжієте до хакерства, то можете просто дистанційно підірвати переслідувачів чи тісно познайомити їх із вертикальними бетонними формуваннями.

А що по оптимізації? Хоча днями розробники радили гравцям подбати про краще охолодження та й загалом підтягнули системні вимоги, оптимізовано все пристойно і гра (як доповнення, так і базова) працює чудово. На моїх i7-7700K, GTX 1060 і 16 ГБ оперативки Cyberpunk 2077 досить комфортно працює на середньо-високих налаштуваннях.

Скиди, в свою чергу, практично завжди (бо є маленький шанс, що ви захопите їх першими) призведуть до сутички. І це може бути як просто відстріл кількох баргестівців, так і проникнення на вже патрульовану ними територію чи навпаки засідка з їхнього боку. І за таких умов простіше побачити, як підправили бойовий ШІ ворогів. Якщо три роки тому стелс був безапеляційно найкращим варіантом подолання перешкод, а в сутичках вороги могли задавити хіба числом, то тепер вони стали пильнішими, не соромляться використовувати на повну свої кібервироби, хакають вас набагато інтенсивніше, закидують різним непотребом і всіляко намагаються зайти з різних боків.

А от нове дерево здібностей виявилося дуже точково корисним. Якщо ви не особливо користуєтеся кібервиробами для бою голіруч (кулаками, лезами, струною) чи оптичним камуфляжем, то вам є сенс лише взяти ідентифікацію вразливих точок. А оскільки ресурс на першу здібність у дереві вам видадуть автоматично по сюжету, то далі можна не заморочуватися пошуком спеціальних сховків і баз даних.

Стосовно локалізації, то цього разу багато говорити нема потреби — вона однаково якісна як у базовій грі, так і в доповненні. Так, є певні непослідовності в перекладі/адаптації окремих найменувань, але так уже вирішили розробники (гм, цікаво, що ж вплинуло на такі рішення, га?) — бо нагадую, на відміну від багатьох інших перекладених ігор, CDPR ретельно контролювали весь процес і вклали чимало часу-сил-коштів у перевірку й тестування локалізації, тож усі терміни, назви й імена потрапили до гри лише після погодження з розробниками.

Плюс варто зауважити, що CDPR ще з третього «Відьмака» робить не стільки переклад, скільки адаптацію з урахуванням окремих мовних і культурних особливостей (це ви помітите значною мірою в назвах квестів). Ну і лайки з матючинням відсипали влучної. Є, щоправда, окремі випадки, коли в українському тексті стоїть сильний матюк, хоча персонаж нічого подібного не казав, і таке досить сильно впадає у вічі. Але загалом робота якісна, і я дуже сподіваюся, що цього разу в соцмережах гулятимуть скріни якраз-таки зі соковитими фразами.

«Ілюзія свободи» однозначно варта купівлі — одна тільки кампанія з головою відбиває вартість комбо базової гри й доповнення (що вже й казати про цінник для чинних власників Cyberpunk 2077), а ще ж у нас буде майже 20 хороших побічок і купа приємнощів для основної гри теж.
Це дійсно пік студії CD Projekt RED як розробників, оповідачів і творців колоритних світів, яким ми залюбки віддаємо сотні годин нашого життя. Після всього побаченого й почутого я дуже сподіваюся, що бодай «Відьмак 4» (а краще щоб усі наступні ігри) щонайменше втримає цю планку.

І зробить це з першого разу, а не з трирічним запізненням.